Широківська сільська військова адміністрація

37-річний Олексій, позивний «Ботанік», родом із Луганщини, провів на лінії бойового зіткнення майже рік безперервно – 343 дні. Він є капітаном та командиром гірсько-штурмової роти 3-го батальйону 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади.

На позиції рота під командуванням Олексія зайшла 1 квітня 2025 року. Вийти вдалося лише 8 березня 2026-го. Протягом цього часу він залишався разом із бійцями на «нулі».

Така тривалість перебування на «нулі» для офіцера є винятковою навіть за умов повномасштабної війни.

ВІД БІОЛОГІЇ ДО КОМАНДУВАННЯ НА ФРОНТІ

До війни Олексій мав цілком цивільний шлях. Народився на Луганщині, частині області, яка з 2014 року перебуває в окупації. Навчався у Харківському національному університеті імені В. Каразіна на біологічному факультеті, де паралельно пройшов військову кафедру та отримав офіцерське звання.

Після одруження у 2013 році переїхав на Черкащину, працював у Центрі зайнятості. Зокрема, займався профорієнтацією, у тому числі для Збройних Сил України – підбирав кандидатів на контрактну службу, співпрацював із ТЦК.

У 2020 році отримав повістку на 18-місячну службу як офіцер запасу. Рішення прийняв свідомо.

– Я вирішив не ховатися, а відслужити і повернутися додому, – пояснює він.

Однак завершити службу в запланований термін не вдалося – у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення.

343 ДНІ НА ПЕРЕДОВІЙ

Службу Олексій розпочав у 128-й бригаді як командир взводу вогнеметників у підрозділі радіаційного, хімічного та біологічного захисту. Попри специфіку, на бойових позиціях перебував регулярно.

Згодом вогнеметні підрозділи були інтегровані в піхоту. Олексій залишився у батальйоні, де спочатку став заступником командира роти, а пізніше – очолив її.

Позивний «Ботанік» закріпився за ним через освіту, зовнішність і спокійний, аналітичний підхід до прийняття рішень.

На позиції рота під командуванням Олексія зайшла 1 квітня 2025 року. Вийти вдалося лише 8 березня 2026-го. Протягом цього часу він залишався разом із бійцями на «нулі».

Позиції розташовані на Оріхівському напрямку в Запорізькій області. Лінія оборони – близько двох кілометрів, із розгалуженою системою укріплень. Передній край обладнаний інженерними загородженнями, зокрема «єгозою» та іншими перешкодами, які стримують штурмові групи.

Постачання здійснюється в умовах постійної загрози – технікою в складну погоду або безпілотниками у разі активності ворожих дронів.

Бойова обстановка змінюється хвилями. Періоди відносного затишшя чергуються інтенсивними штурмами, часто прив’язаними до символічних для противника дат.

– Ми знаємо ці періоди і готуємося вистояти, – говорить Олексій.

КОМАНДИРСЬКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Ключове завдання командира – зберегти людей. У роті немає кадрових військових – усі бійці колишні цивільні. Частина підписала контракт уже під час служби.

Попри це, підрозділ утримує позиції без втрат території. За весь час на Оріхівському напрямку рота відбила всі штурми і не допустила просування противника.

У критичних ситуаціях, коли ворожі групи проривалися до траншей, їх знищували на місці. Важливу роль відігравали інженерні загородження та злагоджена робота дронів і кулеметників.

Окремий напрям – евакуація поранених.

– Якщо є шанс врятувати, ми його використовуємо. Водії заходять на позиції під вогнем і вивозять поранених. Вони жодного разу не відмовилися, – каже командир.

Він також приділяє увагу психологічному стану бійців: змінює їх між позиціями, організовує зв’язок із родинами, навіть у складних умовах забезпечує передачу повідомлень.

ВІЙНА БЕЗ РОТАЦІЙ

Тривале перебування на передовій має системні причини. Основна – нестача особового складу. У підрозділі значний некомплект, частина бійців старшого віку, що впливає на можливість ротацій.

– Ідеально було б місяць на позиціях і місяць відновлення. Але зараз це нереально, – зазначає Олексій.

Після 343 днів на «нулі» він отримав відпустку. За цей час встиг побачити родину, привітати доньку з 10-річчям, подарувати їй велосипед і навчити кататися.

Після цього повернувся до підрозділу.

Олексій формулює свою мотивацію просто.

– Я не хочу, щоб моя донька бачила війну так, як бачу її я. Саме тому я тут.

Його історія – це приклад того, як вихідці з Луганщини, навіть після втрати дому, залишаються в строю та беруть на себе відповідальність за оборону країни.

За матеріалами прес-служби 3-го гірсько-штурмового батальйону 128-ої ОГШБр