Широківська сільська військова адміністрація

У січні 2026 року Алчевськ, місто зі стотисячним населенням, фактично залишився без централізованого опалення. На вулиці температура опускалася до мінус 15-18 градусів, а в квартирах термометри показували від плюс семи до чотирнадцяти. Нові котли, встановлені лише роком раніше в рамках так званої програми модернізації, вийшли з ладу ще до Нового року. Труби тепломереж не були належно ізольовані, частина ділянок лежала просто на поверхні землі.

Жителі самотужки намагалися продувати системи, а аварійні бригади ігнорували сотні заявок. У школах скоротили уроки до 30 хвилин, діти сиділи в куртках, а деякі класи перевели на дистанційне навчання.

При цьому платіжки за опалення приходили регулярно, на 2300-2400 рублів, без жодного перерахунку. Офіційно керівництво «лнр» рапортувало про 99% готовності до опалювального сезону та особистий контроль пасічника.

Ця історія не є винятком чи локальною аварією. Вона відображає системну кризу житлово-комунального господарства так званої «луганської народної республіки» взимку 2025-2026 років. Влада підвищує тарифи, звітує про мільярди рублів на відновлення, видає працівникам ЖКГ квартири людей, які виїхали, а звичайні мешканці платять за тепло, якого немає, за воду, яка не тече, і за прибирання, якого ніхто не виконує.

ПАПЕРОВА ПЕРЕМОГА ВЛАДИ

Із 1 січня 2026 року тарифи на комунальні послуги в «лнр» знову зросли, формально через підвищення ставки ПДВ. Із жовтня заплановано чергову індексацію. Теплопостачання подорожчало до 2679,36 рубля за Гкал. Вода коштує 49,98 рубля за кубометр постачання та 29,72 рубля за відведення. Утримання багатоквартирних будинків тепер коливається від 18 до 33 рублів за квадратний метр залежно від типу будинку.

Державна програма модернізації комунальної інфраструктури на 2025-2030 роки передбачає майже 39 мільярдів рублів. За 2025 рік, за даними «мінбуду», відновили близько 200 кілометрів водопроводів, 40 кілометрів каналізації та 70 кілометрів тепломереж. Звітують про ремонт понад 200 багатоквартирних будинків.

Але за цими цифрами приховуються неприємні деталі. Середній знос інфраструктури по республіці сягає 80%, а в деяких містах перевищує дев’яносто. Надходження платежів тримається на рівні 50 відсотків. Самі чиновники визнають, що кошти на поточний ремонт становлять лише половину від економічно обґрунтованої вартості. Саме тому тарифи підвищують поетапно, по 25% щороку.

Таким чином, навіть за офіційними даними окупаційної адміністрації, масштаби фінансування не співмірні з рівнем фізичного зносу інфраструктури, що робить заявлену модернізацію радше декларативною.

Кадровий дефіцит у галузі досяг критичної межі. У березні 2025 року «народна рада «лнр» прийняла закон, який дозволяє видавати працівникам ЖКГ так звані безхазяйні квартири, тобто житло людей, які покинули окуповані території.

РЕАЛЬНІСТЬ, ЯКУ НЕ ПРИХОВАТИ

Найбільш показовим прикладом комунальної кризи став Алчевськ. Із жовтня 2025 року до середини січня 2026-го місто фактично жило без повноцінного централізованого опалення. У соціальних мережах мешканці масово публікували фото термометрів і звернення до служб.

«Крик душі! Алчевськ, опалення майже немає! Діти в школах мерзнуть, хворіють, а реакції немає», – писали в місцевих групах. Інші повідомляли: «У квартирі 13–14 градусів. Дві тисячі триста за опалення, якого немає». Аварійні бригади не встигали ліквідовувати пориви, а котли, встановлені у 2025 році в межах програми «модернізації», вийшли з ладу через жорстку воду та зношеність мереж.

Фактично місто стало прикладом того, як формальна модернізація не змогла компенсувати критичний знос теплової інфраструктури.

Комунальні збої в «лнр» мають не локальний, а системний характер. Подібні ситуації фіксуються в різних містах і районах окупованої Луганщини.

У Ровеньках упродовж 2025–2026 років мешканці неодноразово повідомляли про тривалі перебої з водопостачанням. Вода подавалася за графіками або з різким падінням тиску, що унеможливлювало користування побутовою технікою та забезпечення елементарних санітарних потреб. Причинами називали аварії на магістральних водогонах і нестабільну роботу насосних станцій.

У Луганську додатковим фактором напруги став стан каналізаційного господарства. Жителі окремих мікрорайонів скаржилися на тривалі засмічення мереж, витоки стічних вод і різкий запах біля житлових будинків. За їхніми словами, заявки могли залишатися без реагування тижнями або місяцями. Один із мешканців у січні 2026 року зазначав: «З жовтня «Лугансквода» не приїхала прочистити каналізацію. Люки всі забиті. Майже чотири місяці. А гроші платимо справно».

У Кадіївці однією з найбільш обговорюваних тем стали тарифи на утримання житла. Попри зростання платежів, фактична якість послуг, за оцінками мешканців, залишалася низькою. Прибирання під’їздів і дворів часто здійснювалося силами самих жителів, а дрібні ремонти виконувалися за власний кошт.

«За що піднімати оплату? Двірників як не було. Лампочки самі вкручуємо, прибираємо теж самі. На горищі живуть голуби – звернулися, щоб почистили, а нам відповіли, що це не входить до їхніх обов’язків», – йдеться в одному з дописів.

Таким чином, проблеми з водопостачанням, каналізацією, теплопостачанням і обслуговуванням житлового фонду проявляються одночасно в різних населених пунктах. Це свідчить про загальну деградацію житлово-комунальної інфраструктури на окупованій території, а не про окремі аварійні випадки.

СИСТЕМНІ ПРИЧИНИ КАТАСТРОФИ

Руйнування інфраструктури Луганщини почалося не вчора. Воно стартувало ще в 2014 році, з моменту окупації, а повномасштабне вторгнення росії у 2022 році лише різко прискорило цей процес. Інфраструктура опинилася в умовах системного занепаду. Головні причини сучасної комунальної катастрофи виглядають так.

По-перше, тотальний брак кваліфікованих кадрів. Молодь виїжджає, пенсіонери фізично не витягують навантаження. Закон про квартири для комунальників став відкритим визнанням цієї системної кризи.

По-друге, корупційна схема, коли гроші освоюють на папері, а реальні роботи зводяться до латання дір на коліні.

По-третє, влада активно просуває перехід на індивідуальне опалення, фактично визнаючи, що централізоване ЖКГ врятувати вже не вдасться.

По-четверте, повна відсутність контролю за якістю послуг. Скарги ігнорують, перерахунки не роблять навіть при тривалій відсутності опалення.

Жителі «лнр» платять за російські стандарти, а отримують розруху: тарифи зростають, інфраструктура руйнується, люди мерзнуть у власних квартирах і дихають запахом каналізації. Це не інтеграція в російський простір і не модернізація. Це комунальний геноцид мирного населення, яке опинилося в заручниках «республіки», що існує лише на папері та в телевізорі.

І поки в москві креслитимуть чергові народні програми, в Алчевську діти в школах продовжуватимуть сидіти в куртках. Бо тепло, виявляється, не є пріоритетом. Пріоритетом залишаються звіти.