Широківська сільська військова адміністрація

Освітня сфера на тимчасово окупованій території Луганської області продовжує функціонувати в умовах нестабільності, демографічних втрат і кадрового дефіциту. Попри регулярні повідомлення окупаційних ресурсів про ремонти шкіл, відкриття нових класів і збільшення бюджетних місць, реальний стан системи освіти свідчить про затяжну перебудову мережі закладів і обмежений доступ до повноцінного навчання.

Моніторинг інформаційного поля так званої «лнр» у 2025 – на початку 2026 року показує, що освітня система не повернулася до стабільної роботи. Частина шкіл продовжує працювати дистанційно або у змішаному форматі, мережа закладів скорочується чи укрупнюється, а кадрові проблеми вирішуються тимчасовими рішеннями.

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ І БЕЗПЕКОВІ ОБМЕЖЕННЯ

У прифронтових районах Луганщини очний формат навчання досі залишається нестабільним. У Кремінній, Сватовому та низці населених пунктів Старобільського району навчальний процес залежить від безпекових рішень окупаційних структур. Через це школи періодично переводять учнів на дистанційне або змішане навчання.

За повідомленнями місцевих ресурсів, у 2025/2026 навчальному році понад 40 шкіл продовжили працювати дистанційно. Це означає, що значна кількість дітей не має постійного доступу до очного навчання.

Жителька Кремінної розповідає, що її донька протягом року кілька разів змінювала формат навчання: «То онлайн, то змішано, то взагалі кажуть сидіти вдома. Інтернет часто пропадає, дитина нервує, бо не встигає».

У селах поблизу Сватового батьки змушені підвозити дітей до шкіл у районному центрі. Один із місцевих жителів зазначає: «Автобус буває не завжди. Інколи просто пропускаємо уроки».

РЕМОНТИ ЯК ІНДИКАТОР МАСШТАБУ РУЙНУВАНЬ

Окупаційна адміністрація активно висвітлює ремонти освітніх закладів, однак сама географія цих робіт демонструє масштаб проблем.

У 2025 році повідомлялося про відновлення або капітальні ремонти шкіл у Сорокиному, Алчевську, Старобільську, Сокологірську та Брянці. Зокрема, у Сорокиному ремонтували школу № 4, в Алчевську – школи № 7 і № 17, у Старобільську – початкову школу № 1. У Сокологірську та Брянці планували ремонти дитячих садків.

Водночас показові відкриття не означають повноцінного відновлення мережі. У Сіверськодонецьку після ремонту спеціалізована школа № 17 почала навчальний рік із приблизно половиною проєктної наповненості.

Місцевий житель зазначає: «Будівлю зробили, але дітей мало. Багато родин виїхали. Класи напівпорожні».

У Брянці батьки також говорять про об’єднання класів через зменшення кількості учнів: «Раніше було по три класи, тепер один. Дітей просто не вистачає».

КАДРОВИЙ ДЕФІЦИТ І НАВАНТАЖЕННЯ НА ВЧИТЕЛІВ

Освітня система окупованої Луганщини продовжує відчувати нестачу педагогічних кадрів. Особливо гостро це проявляється у сільських громадах Білокуракинщини, Марківщини та Айдарщини.

Влада «лнр» намагається залучати педагогів з російських регіонів у межах програм стимулювання. Однак кількість таких фахівців обмежена, а вакансії часто закриваються тимчасово.

Жителька Старобільського району говорить: «У нас історію за рік вели три різні вчительки. Діти більше займаються самі».

У Білокуракинській громаді один педагог може викладати одразу кілька предметів.

Учитель із Марківщини анонімно зазначає, що навантаження постійно зростає: «Програми змінюються, багато звітів і паперів. Люди вигорають».

СКОРОЧЕННЯ ТА УКРУПНЕННЯ КОЛЕДЖІВ

Сфера професійної освіти також зазнає адміністративних змін. Окупаційна влада заявляла про наміри об’єднувати окремі коледжі у більші навчальні центри. Такі процеси фіксуються у Луганську, Алчевську та Кадіївці.

Формально це пояснюється модернізацією, але фактично може свідчити про скорочення контингенту студентів і концентрацію ресурсів.

Водночас зростає набір на технічні спеціальності – будівельні, металургійні, транспортні та аграрні. Випускник школи з Алчевська зазначає: «Нам прямо кажуть – ідіть у технікум, там легше знайти роботу».

Студентка одного з луганських коледжів говорить: «Багато хто вступає не тому, що це їхній вибір, а тому що інших можливостей майже немає».

ВИЩА ОСВІТА І ДЕМОГРАФІЧНИЙ ФАКТОР

У так званій «лнр» продовжують працювати кілька університетів – передусім у Луганську та Алчевську. Окупаційні інформаційні ресурси регулярно повідомляють про проведення вступних кампаній, намагаючись демонструвати збереження повноцінної системи вищої освіти.

Водночас демографічне скорочення, виїзд родин із дітьми та прагнення молоді здобувати освіту поза окупованою територією призводять до зменшення кількості вступників. У цих умовах університети змушені проводити додаткові хвилі набору та активніше конкурувати за абітурієнтів.

Особливу увагу приділяють прикладним і технічним напрямам – інженерії, будівництву, транспорту, аграрному сектору. Це відповідає потребам окупаційної економіки у підготовці кадрів для виробничих і інфраструктурних сфер. Гуманітарні та творчі спеціальності, за свідченнями місцевих жителів, користуються значно меншим попитом.

Жителька Луганська зазначає: «Багато випускників після школи намагаються виїхати. Ті, хто залишаються, часто вступають туди, де простіше». Інший співрозмовник з Алчевська додає: «Університети працюють, але студентів менше, ніж було раніше. Частину груп набирають із труднощами».

Таким чином, вища освіта на окупованій Луганщині зберігає зовнішні ознаки масовості, однак фактично функціонує в умовах демографічного спаду, конкуренції за абітурієнтів і поступової переорієнтації на прикладну підготовку фахівців.

ПЕРЕХІДНІ ПРАВИЛА І ПОСИЛЕННЯ КОНТРОЛЮ

Освітня система на окупованій Луганщині продовжує працювати за перехідними правилами. Повний перехід на російські стандарти оцінювання планується лише з наступних років.

У школах вводяться нові адміністративні механізми, зокрема оцінка за поведінку та програми підготовки управлінських кадрів.

Жителька Сокологірська говорить про загальну невизначеність: «Ми не знаємо, чи буде школа працювати наступного року нормально. Усе постійно змінюється».

Моніторинг інформаційного поля «лнр» свідчить, що система освіти на окупованій Луганщині не стабілізувалася.

Частина шкіл продовжує працювати дистанційно, мережа закладів скорочується або укрупнюється, кадрові проблеми залишаються, а відновлення інфраструктури відбувається повільно.

У таких умовах доступ до якісної освіти для дітей і молоді обмежений, а сама система функціонує у режимі постійної адміністративної та структурної перебудови.