Широківська сільська військова адміністрація

До Дня українського добровольця розповідаємо історію людини, для якої служіння Україні почалося задовго до вступу до Збройних Сил. Артем Карякін – доброволець із Кадіївки, який провів вісім років у підпільній боротьбі на окупованій Луганщині, а сьогодні зі зброєю в руках боронить Україну на передовій. Його історія – це не просто біографія військового. Це літопис незламності Луганщини, яка попри окупацію продовжувала дихати Україною.

Артем Карякін, доброволець з позивним «Східний», провів у рідній Кадіївці (колишній Стаханов) вісім найдовших років свого життя, живучи подвійним життям і щодня ризикуючи бути схопленим ворогом.

ЮНІСТЬ ПІД ПРИЦІЛОМ

Коли у 2014 році російські сили захопили частину Луганщини, Артем був звичайним старшокласником. Йому було лише 16. Поки однолітки готувалися до випускного, він готувався до спротиву. Перші проукраїнські акції, розклеювання листівок – усе це швидко стало смертельно небезпечним.

Артем пригадує, як у квітні 2014 року в Стаханові розстріляли двох хлопців, які встановили прапор України на териконі. Саме тоді він зрозумів: ворог не зупиниться ні перед чим.

Замість того, щоб виїхати, Артем залишився поряд із хворими батьками, які відмовлялися покидати рідний дім. Але залишитися – не означало змиритися. Хлопець зареєстрував акаунт у соцмережах під псевдо «Східний», щоб розповідати світу правду про те, що відбувається в його місті.

«+» ЯК НАЙВИЩА НАГОРОДА

Спочатку це були просто пости в соцмережах: де стоять блокпости, куди заїжджає ворожа техніка. Згодом на зв'язок вийшли представники українських спецслужб і робота набула системного характеру.

Вісім років Артем передавав координати баз окупантів, складів боєприпасів, фіксував пересування військових колон та викривав колаборантів. Він малював схеми, фотографував шеврони російських військових, доводячи світу, що це не «внутрішній конфлікт», а відкрита агресія рф.

Найбільшим щастям для нього були моменти, коли на його повідомлення приходила лаконічна відповідь: «+». Це означало, що інформація спрацювала і ворога було знищено. Він пам'ятає, як восени 2014 року передав координати російської артилерії в сусідній Брянці і за 20 хвилин побачив чорний дим над ворожою позицією.

ЗРАДА І ВТРАТИ

Життя в підпіллі наклало свій відбиток. Артем не міг нікому довіряти, навіть близьким. Найболючішим ударом стала зрада коханої дівчини, яка розповіла про його діяльність проросійському активісту. Той прийшов до Артема з погрозами, але, на щастя, не повірив до кінця. Дивом уникнувши розстрілу, Артем назавжди затягнувся в панцир мовчання.

«Останні роки в окупації я був сам. Здавалося: усі навколо – вороги», – зізнається він.

До 2021 року Артем втратив усіх рідних: спочатку маму, потім бабусю, а невдовзі – батька. Коли помер тато, якому не було й 60, тримати Артема в окупації більше нічого не могло. У грудні 2021 року він виїхав на підконтрольну Україні територію.

Вільним життям вдалося пожити лише півтора місяці.

У ЛАВАХ ЗСУ: ВІД ПІДПІЛЛЯ ДО ОКОПІВ

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Артем не вагався ані хвилини. Спочатку була тероборона, а з літа 2022 року він офіційно долучився до лав Збройних Сил України.

Бойовий шлях «Східного» проліг через найгарячіші точки: він брав участь у контрнаступі на Харківщині, стояв під Бахмутом, воював на Лиманському напрямку, виконував бойові завдання на території Курської області, займаючись розвідкою.

У лютому 2023 року він разом з побратимами доклався до знищення адміністрації фсб у рідній Кадіївці.

ВІДКРИТЕ ОБЛИЧЧЯ СПРОТИВУ

Взимку 2023 року Артем Карякін отримав відзнаку від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного та наважився розкрити своє обличчя. Він зробив це, щоб стати прикладом для тих, хто досі залишається в окупації, щоб вони знали: їх не забули, їхню боротьбу цінують.

Його знамените фото з Часового Яру на фоні напису «Нам потрібні лише артилерійські снаряди та авіація. Все інше ми зробимо самі» облетіло світ і дійшло до політиків у США. У цих словах – увесь «Східний»: людина, яка звикла робити все сама, навіть коли світ заплющував очі.

«Найкращі з нас зараз гинуть заради того, щоб наступні покоління українців будували країну, не знаючи, що таке російська окупація, – каже Артем. – Особисто мені страшніше, ніж в окупації, не було ще ніде. У зоні бойових дій простіше: ти чітко розумієш, що тобі загрожує. В окупації, коли до тебе у двері стукають камуфльовані росіяни, тебе вже нічого не врятує».

Артем Карякін мріє пройтися рідною Кадіївкою з жовтим скотчем на рукаві, зачистити місто від ворога і підняти над ним синьо-жовтий стяг. Історія «Східного» – це нагадування: Луганщина – це Україна. І вона чекає на повернення додому.