Широківська сільська військова адміністрація

На окупованій території Луганської області система охорони здоров’я поступово деградує. Попри регулярні повідомлення підконтрольних окупаційній адміністрації ресурсів про «ремонти лікарень», «розширення медичних програм» і «нові можливості», реальна картина свідчить про інше: медична допомога стає менш доступною, кадровий дефіцит зростає, а населення дедалі частіше стикається з нестачею лікарів і ліків.

Моніторинг інформаційного поля так званої «лнр» у 2025 – на початку 2026 року демонструє системні проблеми, які вже неможливо приховати навіть у пропагандистських повідомленнях.

КАДРОВИЙ ДЕФІЦИТ: ЛІКАРІВ ЗАМІНЮЮТЬ СТУДЕНТИ

Однією з найгостріших проблем медицини на окупованій Луганщині є нестача лікарів. Навіть російські посадовці під час візитів визнавали, що для функціонування медичної системи необхідно терміново вирішувати кадрову кризу.

Особливо помітна ця проблема у невеликих містах і сільських районах. У Сватівському та Старобільському районах, за повідомленнями місцевих окупаційних адміністрацій, багато амбулаторій працюють лише кілька днів на тиждень через відсутність лікарів. У Білокуракинській громаді пацієнтів часто приймає один лікар одразу на кілька населених пунктів.

У Луганську, де зосереджені найбільші медичні заклади, проблему намагаються вирішувати залученням студентів так званого «луганського медичного університету». За повідомленнями окупаційних ресурсів, студенти та ординатори масово працюють у поліклініках Луганська, Алчевська та Сорокиного. Частина з них виконує функції дільничних лікарів або працює у приймальних відділеннях.

Фактично це означає, що значна частина медичної допомоги на окупованій

території надається людьми без повноцінного лікарського досвіду.

ЧЕРГИ І НЕДОСТУПНІСТЬ ДОПОМОГИ

Ще одна проблема, яку визнають навіть окупаційні ресурси, – великі черги у поліклініках.

У Луганську мешканці регулярно скаржаться на тривале очікування прийому до вузьких спеціалістів. Зокрема, у міській поліклініці № 11 запис до кардіолога або ендокринолога може тривати кілька тижнів.

Схожа ситуація фіксується у Кадіївці та Брянці. Там через нестачу лікарів пацієнти змушені їхати до Алчевська або Луганська для консультацій та обстежень.

У прифронтових районах ситуація ще складніша. У Кремінній та навколишніх селах жителі змушені звертатися до медичних закладів у Сватовому або Старобільську. Для багатьох це означає поїздку на десятки кілометрів.

ДЕФІЦИТ ЛІКІВ І ПРОБЛЕМИ З АПТЕКАМИ

Серйозною проблемою залишається забезпечення населення медикаментами.

У сільських районах – зокрема у Марківській та Айдарській громадах – місцеві жителі повідомляють про відсутність аптек у багатьох селах. Щоб придбати базові препарати, люди змушені їхати до районних центрів.

У Троїцькому та Біловодську ситуація подібна: аптечні пункти працюють нерегулярно або мають обмежений асортимент ліків. Через це багато людей замовляють медикаменти через знайомих або родичів у російських прикордонних регіонах.

У відповідь на ці проблеми окупаційна адміністрація почала запускати пересувні аптечні пункти. Такі мобільні аптеки, за їхніми повідомленнями, мають обслуговувати десятки сіл у Сватівському, Старобільському та Білокуракинському районах.

Сам факт появи пересувних аптек свідчить про провал стаціонарної системи забезпечення ліками.

РЕАБІЛІТАЦІЯ – НАЙСЛАБША ЛАНКА

Особливо складною залишається ситуація з медичною реабілітацією.

За повідомленнями окупаційних структур, повноцінні реабілітаційні відділення функціонують лише у кількох медичних установах – зокрема у Луганську, Алчевську та Кадіївці. У багатьох інших містах такі відділення або відсутні, або працюють у дуже обмеженому режимі.

У Рубіжному та Сіверськодонецьку, які зазнали значних руйнувань під час бойових дій, медична інфраструктура відновлена лише частково. Через це пацієнти з тяжкими травмами або після операцій змушені їхати до Луганська або Алчевська.

Для літніх людей або людей з інвалідністю такі поїздки часто стають фактично неможливими.

МЕДИЦИНА НА «ОСОБЛИВИХ ПРАВИЛАХ»

Ще одним показником кризи є спеціальні нормативні винятки, які діють для медицини на окупованих територіях.

Російська влада змушена була продовжити особливий режим роботи для лікарів і фармацевтів, а також дозволити надання медичної допомоги без повного застосування стандартних клінічних рекомендацій.

У лікарнях Луганська та Алчевська це означає, що частина медичного персоналу працює з дипломами, які не проходили повноцінну російську акредитацію. У невеликих містах, таких як Сокологірськ або Антрацит, дефіцит лікарів іноді компенсують приїздом медичних бригад з російських регіонів.

Такі бригади працюють там тимчасово – кілька тижнів або місяців. Після їхнього від’їзду проблема доступності медичної допомоги знову загострюється.

ФАСАД «МОДЕРНІЗАЦІЇ» І РЕАЛЬНА КРИЗА

Окупаційні ресурси регулярно хизуються ремонтами лікарень або відкриттям нових амбулаторій.

Зокрема, у 2025 році повідомлялося про ремонт медичних закладів у Луганську, Алчевську, Сорокиному та Довжанську. Також йшлося про відновлення кількох амбулаторій у Сватівському та Старобільському районах.

Проте ці ремонти не вирішують головної проблеми – відсутності лікарів і медичного обладнання.

У багатьох відремонтованих будівлях працює мінімальна кількість персоналу. Частину складних медичних послуг жителям окупованої Луганщини доводиться отримувати вже на території росії – у Ростові-на-Дону або Воронежі.

Таким чином система охорони здоров’я на окупованій Луганщині функціонує не як повноцінна медична мережа, а як набір тимчасових і фрагментарних рішень.

Для цивільного населення це означає одне – доступ до якісної медичної допомоги з кожним роком стає дедалі складнішим.