Широківська сільська військова адміністрація

Війна змінила долі мільйонів українців. Для багатьох жінок вона стала моментом особистого рішення – не лише рятувати родини чи допомагати в тилу, а й взяти до рук зброю або служити поруч із військовими на передовій.

Серед них – і жінки з Луганщини. Вони виросли у містах і селах нашої області, які російська агресія намагалася перетворити на територію страху й окупації. Саме тому для них захист України став справою честі.

До 8 березня ми розповідаємо історії п’яти жінок, чиє життя пов’язане з Луганщиною і які обрали службу у Силах оборони України.

Їхні історії різні – за віком, професіями та життєвим досвідом. Але всі вони мають спільне: усвідомлений вибір бути там, де вирішується доля країни.

ВІКТОРІЯ КІЯЩЕНКО: ШЛЯХ ВІД ПЕДАГОГА ДО ДЕСАНТНИЦІ

Вікторія народилася у місті Рубіжне. Закінчила Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, а згодом захистила магістерську роботу у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Працювала соціальним педагогом у професійному ліцеї міста Золоте. У вільний час любила слухати музику і танцювати.

У жовтні 2020 року вона приєдналася до лав Збройних Сил України. Під час повномасштабного вторгнення служила у складі 46-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Вікторія Кіященко загинула 15 березня 2022 року під час ворожого авіаудару біля міста Волноваха на Донеччині. У той момент Захисниця чергувала на блокпосту. За місяць до цього їй виповнилося 38 років.

«Словами важко залікувати серце та життєву рану. Однак світлі спогади завжди будуть у наших серцях», – зазначив чоловік загиблої Олег.

Солдат Кіященко посмертно нагороджена орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали Захисницю на Краснопільському кладовищі у Дніпрі. У Вікторії залишилися мама і чоловік.

ОЛЕСЯ БАКЛАНОВА: ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ І ФРОНТ

Олеся народилася 11 січня 1999 року в селі Караван-Солодкий на Марківщині. Із 2016 року навчалася у Старобільському коледжі Луганського національного аграрного університету за спеціальністю «Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва».

З початку 2018 року проходила військову службу за контрактом у лавах Збройних Сил України. Пройшла підготовку у 184-му навчальному центрі, служила стрільцем 1-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади ОК «Схід».

З травня 2018 року брала участь в операції Об’єднаних сил на сході України. Позивний – «Мала». Несла службу у районі міст Мар’їнка та Авдіївка Донецької області.

10 жовтня 2018 року старший солдат Олеся Бакланова несла бойове чергування на позиції шахта «Бутівка» в районі села Спартак Ясинуватського району Донецької області. У цей час противник розпочав обстріл позицій українських військових з протитанкових гранатометів. Один зі снарядів розірвався неподалік. Військовослужбовиця отримала множинні осколкові поранення і загинула на місці.

14 жовтня 2018 року її поховали на кладовищі села Караван-Солодкий. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Її коротке життя стало символом покоління молодих українців, які виросли у час війни і без вагань стали на захист держави.

АНАСТАСІЯ ДУДНИК: ВИБІР НОВОГО ПОКОЛІННЯ

Анастасія – уродженка міста Рубіжне. До початку повномасштабного вторгнення росії її життя було пов’язане з цивільною професією: Вона здобула економічну освіту і працювала у сфері фінансів.

Після 24 лютого 2022 року, коли Луганщина стала одним із головних напрямків бойових дій, вступила до лав ЗСУ. За її словами, це рішення було пов’язане і з особистим досвідом – її рідне місто опинилося під загрозою окупації.

Анастасія зазначає, що на початку служби довелося швидко адаптуватися до військових умов – від фізичної підготовки до опанування зброї та тактики.

Вона переконана, що для багатьох жінок зі сходу України війна має особистий характер. Бойові дії, руйнування міст Луганської області та вимушене переселення людей стали сильним мотивом долучитися до оборони країни.

АННА «ЛИСА»: ОФІЦЕРКА З ЛИСИЧАНСЬКА

Анна Анопченко, позивний «Лиса», родом з Лисичанська. До війни вона професійно займалася кінним спортом і брала участь у міжнародних змаганнях. Свій позивний обрала на честь рідного міста – Лисичанська.

24 лютого 2022 року Анна перебувала за кордоном на спортивних змаганнях. Дізнавшись про початок повномасштабного вторгнення росії, вона ухвалила рішення повернутися до України, щоб долучитися до оборони держави.

У Збройних Силах України Анна служить офіцеркою. Вона виконує завдання у складі бойового підрозділу та бере участь у плануванні й забезпеченні бойових операцій. Для неї ця служба має і глибокий особистий сенс – війна торкнулася її рідного міста, яке опинилося в епіцентрі бойових дій.

Історія Анни Анопченко є прикладом того, як люди з Луганщини, навіть перебуваючи за кордоном, поверталися до України, щоб захищати свою країну та боротися за майбутнє рідного краю.

МАРІЯ: НОВЕ ПОКОЛІННЯ ВІЙСЬКОВИХ

Марія також родом із міста Лисичанськ. Більшість інформації про неї не розголошується з міркувань безпеки.

Вона належить до покоління молодих мешканців Луганщини, чия юність припала на роки війни. Після 2014 року, коли частина області опинилася під окупацією, питання безпеки та оборони держави стало для багатьох молодих людей особистим.

Марія вирішила пов’язати своє життя з військовою службою і вступила до військового навчального закладу Національної гвардії України. Навчання включало як теоретичну підготовку, так і практичні елементи військової служби – тактичну підготовку, фізичні тренування, роботу зі зброєю та основи командування підрозділами.

Після початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році вона продовжила службу у Силах оборони України.

Марія є прикладом нового покоління військовослужбовиць – жінок, які обрали службу не як виняток, а як свідомий професійний шлях.

П’ЯТЬ ІСТОРІЙ – І ТИСЯЧІ ІНШИХ

Ці п’ять історій – лише невелика частина великої історії жіночої участі у війні за незалежність України. Сьогодні у Силах оборони служать десятки тисяч жінок, серед них – і сотні уродженок Луганщини.

Вони працюють медиками, снайперками, операторами безпілотників, офіцерами штабів і бійцями на передовій. Для кожної з них ця війна має власний сенс – захистити родину, повернути рідні міста, відстояти право країни на свободу.

Саме тому жінки Луганщини сьогодні разом із усією Україною продовжують боротьбу – за свою землю, за пам’ять про тих, хто загинув, і за майбутнє, у якому Луганщина знову стане мирною українською землею.

P.S. Фото Анастасії та Марії не публікуються з міркувань безпеки.