Широківська сільська військова адміністрація

Нещодавно в Чернігові відбулись Всеукраїнські ветеранські змагання «Кубок Серцевіра», що об’єднали понад 200 учасників із різних куточків України. Серед них – і наш земляк, Дмитро Кашута, який боровся за перемогу у дисциплінах кульова стрільба та настільний теніс.

Але «Кубок Серцевіра» – це набагато більше, ніж спорт. Це про силу духу, віру в себе та братерство, яке не зникає навіть після фронту. Тут зібралися ті, хто пройшов через війну, втрати, поранення – але не зламався. Тут не просто змагались – тут надихали. Історії учасників – це історії боротьби за життя після боїв, за нову ідентичність, за себе справжнього.

Ветеранський спорт – це шлях додому. Додому в себе, у свою силу, до людей, які розуміють без слів. Це не про місце в турнірній таблиці, це про перемоги над болем, травмами й мовчанкою. Для багатьох, як і для Дмитра, спорт став продовженням служби – тільки в мирному тилу.

Життя Дмитра Кашути тісно пов’язане з окупованим нині Луганськом. Саме там він народився, зростав, навчався й робив перші кроки в спорті. У юному віці став майстром спорту з сучасного п’ятиборства та срібним призером України. П’ятиборство – особливий вид спорту, що поєднує біг, плавання, фехтування, кінний спорт і стрільбу – символічне уособлення ідеалу офіцера початку XX століття. Згодом і сам Дмитро став офіцером – спочатку у правоохоронних органах, потім на передовій.

До війни він очолював відділ кримінальної міліції у справах неповнолітніх, проводив заняття з бойової та вогневої підготовки для молодих правоохоронців. Та все змінилось у 2014 році. З початком російської агресії Дмитро був змушений передислокуватись на підконтрольну Україні територію та нести службу на блокпостах Луганщини.

Літо 2014-го запам’яталось назавжди. Під час просування українських військ у напрямку Луганська його підрозділ закріплювався на позиціях, де ще напередодні лунали вибухи. Серед вогню та хаосу війни довелося знову згадати про дітей. Однієї ночі неподалік Щастя правоохоронці виявили в посадці налякану 14-річну дівчинку – вихованку місцевої санаторної школи. Її нагодували, надали чистий одяг, а наступного дня передали соціальним службам. Відтоді Дмитро завжди брав із собою на виїзди щось солодке – «про всяк випадок».

Після кількох місяців служби він повернувся до ювенальної превенції. Під час виконання завдань у складі зведеного загону отримав травму спини й у 2018 році був визнаний інвалідом ІІІ групи. Та це не зупинило Дмитра – він продовжив викладати, підтримувати фізичну форму й займатись спортом.

Сьогодні Дмитро мешкає на Київщині та очолює ЦНАП Міловської селищної ради. У своїй щоденній роботі він не лише надає адмінпослуги, а й продовжує свою місію – підтримувати ветеранів. За його словами, зараз Мінветеранів активно розвиває ветеранські спортивні програми, і він особисто заохочує кожного, хто приходить до ЦНАПу, спробувати свої сили.

«Зараз я зосередився на плаванні. Вчора проплив три з половиною кілометри. Спорт – це не лише про тіло й форму, а й про ментальне здоров’я, про внутрішній спокій. Часто кажу: перша перемога – коли ти збираєш сумку в спортзал. Друга – коли заходиш і робиш перший крок усередину», – ділиться Дмитро.

«Кубок Серцевіра» довів: справжня сила – в єдності, у русі, в можливості йти далі, навіть коли позаду – війна. І приклад Дмитра Кашути – яскраве тому підтвердження.

_________________________________________________________________________________________________
Громада у соцмережах: