Широківська сільська військова адміністрація

Жорстоке поводження з дітьми визначають, як навмисні дії (чи бездіяльність) батьків, вихователів та інших осіб, які наносять шкоду фізичному та  психічному здоров’ю дитини.

Виділяють 4 ознаки насильства:

• насильство завжди здійснюється за попереднього наміру (усвідемленого або неусвідомленого агресором)
• суть насильства полягає у порушенні прав і свобод конкретної людини;
• насильство є таким порушенням прав і свобод людини, що унеможливлює її самозахист;
• насильство в умовах відсутності самозахисту призводить до реальної шкоди, тобто фізичної та психічної травми.

Характеристика видів та форм жорстокого поводження з дітьми.

До жорстокого поводження з дітьми відносяться:

I. Фізичне насильство

II. Сексуальне насильство

III. Психологічне жорстоке поводження

IV. Нехтування основних потреб дитини 

Фізичне насильство – це нанесення дитині батьками або особами, що їх замінюють, чи  вихователями, фізичних травм, тілесних ушкоджень, а також тілесні покарання,  які завдають шкоди здоров’ю дитини, порушують її розвиток або позбавляють дитину життя. Хочу звернути увагу батьків: фізичні покарання, від потиличників та ляпасів до побиття ременем, також вважаються насильством. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, давання їй отруйних речовин або медичних препаратів. У деяких сім’ях як дисциплінарний захід використовують різні види фізичного насильства: жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття,  штовхання,  хватання за волосся, викручування рук, хапання за шию,  а також спроби задушення або утоплення.

Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство – це, дійсно, жорстке застосування фізичної сили, до того ж воно завжди супроводжується словесними образами, що поглиблює  завдану дитині психічну травму. Можливі також ситуації, коли дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї,  батько б’є чи ґвалтує матір у присутності дітей, або  “погану” дитину фізично карають у присутності “хорошої” дитини;  дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини.  Це все, безсумнівно, є прямим порушенням прав і свобод та приниженням особистості дитини. 

Сексуальне насильство / розбещення – використання дитини дорослим або іншою (зазвичай набагато старшою) дитиною для задоволення сексуальної потреби або одержання користі. Сексуальне насильство – це не тільки зґвалтування, а й нав’язування сексуальних стосунків, сексуальні дотики/поцілунки,  інцест (кровозмішення). До сексуального насилля належить також  розбещення: показ  порнографічної літератури, фотографій, кінофільмів,  залучення дитини до проституції, порнобізнесу,  до виготовлення порнографічного продукту. 

Психологічне (емоційне) насильство – постійні або періодичні словесні образи дитини, грубість, погрози з боку батьків, опікунів, вчителів, приниження її людської гідності, звинувачення в тому, в чому вона не винна, демонстрація нелюбові, неприязні до дитини, вимоги, що висуваються до дитини і не відповідають її віковим можливостям. Звертаю увагу батьків: відсутність любові та уваги до дитини – форма емоційного насильства. До цього виду насильства належить також постійна брехня, обдурювання дитини. В результаті цього дитина втрачає довіру до дорослих.

Форми психологічного насильства можуть бути різними. Можна виокремити такі типи жорстокого поводження з дітьми, визначені на основі досвіду роботи з сім’ями та безпосередньо з дітьми:

Використання “привілеїв” дорослих:

– поводження з дітьми як з рабами чи слугами;

– покарання, поводження як з підлеглими;

– поводження як зі своєю власністю;

– відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

– залякування:

– використовування батьками своїх переваг: росту, розмірів та сили;

– навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

– крики, стресогенна поведінка;

– жорстокість щодо інших істот.

Погрози/ маніпуляції:

– кинути дитину;

– вчинити самогубство;

– заподіяти фізичної шкоди;

– заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам;

– розлюбити дитину;

– “силами зла”, що покарають дитину.

Використання “вищих сил”, громадських установ:

– загроза суворого покарання Богом, судом, поліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами;

– психіатричною лікарнею.

Ізоляція:

– контролювання доступу дитини до інших людей: бабусі/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;

– контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;

– контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету;

– зачинення дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі;

– обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування її потреби у спілкуванні.

Емоційне насильство:

– приниження;

– використання скарг для тиску на дитину;

– використання дітей в якості довірених осіб;

– крики;

– непослідовність;

– присоромлення дитини;

– використання дітей у конфліктах між батьками;

– “торгівельна” поведінка одного з батьків щодо любові до дитини.

Економічне насильство:

– незадоволення основних потреб дитини;

– відмова чи зволікання у виплаті аліментів;

– повна відмова дитині в грошах;

– контролювання дитини за допомогою грошей;

– витрачання сімейних грошей;

– відмова дитині у підтримці;

– використовування дитини як засобу торгу при розлученні;

– нав’язування дитині економічно обмеженого способу проживання без суттєвої необхідності (у якості маніпулювання);

– примушування дитини до важкої праці.

Одним із проявів жорстокого поводження є відсутність любові у жінки до дитини, коли вона ще знаходиться в утробі матері, тобто небажання вагітності. Дитину, яка ще ніяк себе не виявила, вже не люблять, не думають та не турбуються про неї. Діти, якими знехтували ще до народження, народжуються раніше терміну вдвічі частіше, ніж діти від бажаної вагітності. Вони часто мають низьку масу тіла, частіше хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються. Такі діти мають більшу ймовірність розвинення у подальшому житті невротичних розладів, фобій, депресій та навіть психічних відхилень.

Зневажання інтересами і потребами дитини – характеризується як відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі через ряд об’єктивних причин (бідність, психічне захворювання, недосвідченість), а також без них. Тобто – це відсутність умов для нормального життя дитини, турботи про її здоров’я та розвиток. Типовим є приклад зневажливого ставлення до дітей: залишення їх без нагляду, що часто призводить до нещасних випадків. Внаслідок свого соціального статусу дитина знаходиться в залежності від дорослих і є беззахисною перед найнегіднішими проявами людської ницості. 

Наслідки жорстокого поводження з дітьми: фізичні, емоційні, соматичні

Жорстоке поводження з дітьми та зневажання їх інтересами можуть мати різні види та форми, але наслідком цього завжди є:

• серйозна шкода для здоров’я або небезпека для  життя дитини;
• порушення прав дитини;
• шкода розвитку та соціалізації дитини;
• психологічна травма та її вплив на подальше життя.

Шкода від домашнього насильства величезна. Всі ми знаємо про страшні наслідки фізичного насильства – смерть, каліцтво, травми, шкода здоров’ю. Але важливо також враховувати руйнівні для формування особистості психологічні наслідки  насильства. Основні з них:

• життя дитини у постійному страху;
• брак позитивних почуттів;
• не реалізована потреба у самовираженні дітей;
• катастрофічно знижена самооцінка жертв насильства, впевненість у тому, що вони ні на що не здатні;
• обман, пристосовництво як основна модель поведінки дитини;
• інформаційна депривація (брак важливої для життя  інформації);
• життя у повному обмеженні свободи;
• депресія, як реакція жертви на насильство;
• сприйняття дитиною насильницької моделі існування сім’ї за норму;
• агресивна, аж до злочинної, поведінка дітей та підлітків.

Дитина, що зростає з агресивними батьками, засвоює стиль насильницької поведінки. Часто, вже створивши свою сім’ю, така людина, що зростала у сім’ї, де нормою були образи, приниження, обмеження, ігнорування, лайки, реалізує ці звичні сценарії у своєму подружньому житті.

Часто батьки звертаються до лікаря чи психолога зі скаргами на психоневрологічні та соматичні розлади у дітей:

-безсоння, головний біль

– енурез/енкопрез

- заікання

– серцево-судинні розлади,

– порушення апетиту, травлення та харчової поведінки (нервова анорексія та булімія)

–  астма, алергія тощо

У  сім’ях, де прийняті директивні, жорсткі форми виховання, не враховуються потреби та психоемоційні особливості дитини. В таких сім’ях жорстоке поводження з дітьми батьками не усвідомлюється. Вони вважають, що жорсткі умови виховання корисні для дитини і не розуміють того, що це негативно впливає як на психіку дитини, так і на стан її соматичного здоров’я.

У дорослому віці це також може мати негативні наслідки: тривожні та невротичні розлади, фобії та депресії, високі ризики суїциду, порущення соціалізації, в тому числі статевої.

Основні характеристики насильства в сім’ї

Жорстокість по відношенню до дітей виникає як результат різних причин:

• якщо дорослі мають негативні моральні якості;
• якщо вони незадоволені  своїм способом життя,  соціальним станом, відсутністю роботи,  іншими негараздами у житті;
• як результат конфліктів у сім’ї;
• психічне захворювання батьків чи інших кривдників.

Досвід надання психологічної допомоги дітям – жертвам домашнього насильства свідчить про те, що домашнє насильство є досить розповсюдженою формою існування великої кількості сімей в Україні. Поширеними формами насильства поряд із побиттям та фізичним знущанням є суцільний економічний контроль, образи, приниження, брудні лайки, залякування, погрози, ігнорування. Коли розглянути надані вище риси насильства, то, виявляється, що інтенційність (попередній намір) домашнього насильства притаманна насильникам як на свідомому рівні,  так і на підсвідомому.  Батьки часто ображаються, коли говориш їм про попередній намір насильства, заперечують, мовляв не хотіли бити, але дитина спровокувала їх своєю «поганою» поведінкою. Діючи у відповідності зі своїми бажаннями та примхами, насильник навіть не розглядає своїх  дітей, як особистостей, в яких можуть бути якісь права, наприклад, право на свою власну думку, право мати якісь бажання чи уподобання, право приймати якісь рішення, право на інформацію, що стосується життєво важливих питань існування сім’ї тощо. Тому їх права постійно порушуються, рішення “головної” особи не обговорюються. Діти розповідають на консультаціях, що батьки зазвичай використовують такі висловлювання: «Ти тут ніхто, у тебе немає ніяких прав!», «Я тебе кормлю-одягаю, тому я все вирішую за тебе!», «Хто ти така, що право маєш мені заперечувати!», «Ти не маєш права голосу! Мене не цікавить твоя думка!» Зустрічаються сім’ї, в яких чоловік, голова та встановлювач жорстких правил існування сім’ї, не дозволяє дружині та дітям навіть звертатись до нього з власної ініціативи.  Такі психологічні особливості поведінки насильника приводять його в стан ОСКАЖЕНІННЯ, яке проявляється афективними спалахами  вкрай негативних емоцій та агресивної поведінки. Агресор якийсь час стримує емоції, народжені психічною напругою, безсиллям, ненавистю, почуттям злості  тощо. Почуття гніву і люті зростають, виникає оскаженіння як скупчення цих почуттів. Психологи визнають, що хоча більшість людей усвідомлюють непристойність таких почуттів, однак те переживання екстазу, яке притаманне розв’язці стану оскаженіння, має для них навіть деяку привабливість. А тим часом ця потужна темна сила руйнує особистість, керує нею, знищує моральні та етичні норми.

Насильство має місце, коли об’єкт насильства не може себе захистити: дитина не може бути такою ж брутальною та жорстокою, як батько, бо вважає, що така поведінка батька є нормою, бо іншої не бачила;  жертва насильства вкінець залякана, відчуває безліч страхів і не вірить, що хтось чи щось може її захистити, і багато інших варіантів, що розв’язують руки насильнику. Тому вкрай важливим є розголос ситуацій насильства в сім’ї та соціальний захист жертв.

_________________________________________________________________________________________________
Громада у соцмережах: